Арт-простір казкотерапії

АРТ-ПРОСТІР КАЗКОТЕРАПІЇ

Що таке арт-простр взагалі? І що таке простір? Які є види феноменологічного арт-простору казкотерапії? Як можна застосувати техніку «Спільне створення казки» у штучно створеному просторі симульованої сім'ї? Роздуми над цими проблемами викладені на сторінках запропонованої статті.

Є підстави описати простір через су­купність певних відношень між об'єктами, співвіднесених між собою. Ці відношення можуть бути як фізичними (поданими як розташування безвідносних до психіки матеріальних об'єктів у трьох ви­мірах видимого світу), так і феноменологі­чними (взятими із свідомості і безвіднос­ними до об'єктивного зовнішнього світу) чи семантичними (які виявляються в умов­ному розташуванні об'єктів свідомості на певних шкалах, що виражає внутрішні дис­позиції особистості), або існувати на різних рівнях.

Арт-простір (зцілювальний простір арт-терапії), як правило, виражений фізично. Він виникає в процесі творчого самовира­ження особистості, яка зцілюється. Само­вираження ж завжди торкається зовніш­нього фізичного світу (воно завжди є актом відкриття себе світові).

Арт-терапія у вузькому значенні (обра­зотворча) має чіткі фізичні рамки (два ви­міри аркуша паперу, тривимірний простір скульптури). Драматерапія й танцюваль­но-рухова терапія замикаються в просторі сцени або залу, де відбувається осмислен­ня через рух тіла. Фізичний простір стає стабільною сферою виявлення проблемно­го феноменологічного простору.

Феноменологічний простір — вихідний пункт будь-якої творчості. В арт-терапії саме він організує змістову сторону проце­су й результату виведення переживань клієнта на фізичний план. Казкотерапія — у зв'язку з вербальністю творчого продук­ту — такого безпосереднього змістовного виходу в фізичний простір не має. Слова організуються в одномірну значущу су­купність, що розгортається більше в фізич­ному часі, ніжу просторі (в цьому казкоте­рапії аналогічна ще й музикотерапія).

Отже, арт-простір казкотерапії характе­ризується непрямим зв'язком феноме­нологічного рівня простору з фізичним (цей зв'язок не може бути охоплений пер­шою сигнальною системою, а тільки дру­гою, що не дає безпосереднього контакту зі світом фізичних форм і відстаней). Утім, хоча феноменологічний простір у казко­терапії й не виноситься на фізичний план, але він усвідомлюється.

Чи серйозним недоліком є вербальність, фізична позапросторовість творчих про­дуктів казкотерапії? Ні, несерйозним, — стверджуємо ми. Оскільки смислову осно­ву арт-простору складає сама феноменоло­гія переживань клієнта, а фізична їхня презентація вторинна, похідна, арт-терапевтичне значення матеріальних резуль­татів творчого процесу, як правило, неве­лике. Процес творчості, яка відбуває тут і зараз, виносить на поверхню актуальні живі переживання, результати ж (якими б чудово зробленими в естетичному плані вони не виявилися) лише консервують ко­лишній, більше неактуальний стан душі. За продуктами діяльності можна рефлексувати пройдений раніше шлях особистісного зросту, але замикатися в їхньому колі не арт-терапевтично. Записана казка (як і готовий малюнок) теж є своєрідним кон­сервованим процесом її створення. Й не на­стільки важливо, чи зберігаються ці кон­серви в просторово-разгорнутій формі чи вони згорнуті в словесному коді.

Чи серйозним недоліком є вербальність, фізична позапросторовість творчих про­цесів казкотерапії? Ми стверджуємо, що досить серйозним, щоб працювати над його заповненням. Сам процес переходу фено­менального у фізичне в арт-терапії створює механізм зцілення. Не розгор­таючи феноменологію свідомості клієнта в фізичному просторі, казкотерапія не до­магається повноти пророблення емоційно­го аспекту проблематики, яка виражаєть­ся у творчості. На щастя, казкотерапія не психотерапевтичний напрямок із моно-методом (як, наприклад, психоаналіз) — і фахівцеві, що ідентифікує себе з казкотерапією, не забороняється працювати з ак­туалізованим у казці феноменальним світом і власне арт-терапевтично — прома­льовувати його образи, виводячи їх все-таки у фізичний простір.

Зупинимося на феноменологічному про­сторі казкотерапії. Цей простір може бути індивідуальним (у випадку створення казкового тексту одним казкарем) або спільним (у випадку групового казкотерапевтичного процесу). Актуалізації індивіду­ального простору сприяє наша техніка «Твір чарівної казки», а спільного — техні­ка «Спільний твір казки». У свою чергу, спільний феноменологічний простір казки буває цілісним (що замикається в гармо­нічну єдність), — або фрагментарним (ряд конфліктуючих підпросторів). Спільне створення казки в контексті цілісного про­стору поєднує зусилля групи навколо рішення загальної проблеми й дає прямий гармонізуючий ефект, що поширюється на особистість кожного казкаря. Фрагмен­тарні простори — діагностичні, вони дають простір подальшому аналітичному проробленню.

Феноменологічний простір створення спільної казки може виникати спонтан­но (базовий варіант техніки «Спільне ство­рення казки») або задаватися штучно. Останній варіант підходить для казкоте­рапії, центрованої на певній проблемі (або проблематиці). Задати специфічний про­блемний простір можна через спеціаль­ний підбір учасників групи, або — у студійній групі — через вибір учасника­ми ролей (перед створенням казки), що відносяться до проблемної сфери.

У контексті нашого інтересу до пробле­матики сімейної терапії техніка «Спільне створення казки» застосовувалася двояко: в одних випадках спільну казку складали реальні родини, в інших — симульовані. В обох випадках через феноменологічний простір казки проступали специфічні про­блеми сімейного буття людини. Смисл прийняття учасником групового казкоте-рапевтичного процесу якоїсь сімейної ролі полягає в актуалізації зв'язаних із сімейним модусом його існування паттернів (що впливають на індивідуальне розташуван­ня й руху спільному просторі).

Приведемо приклад нашої казкотерапевтичної роботи із симульованою роди­ною, у якому досить рельєфно відбитий вплив обраних сімейних ролей на характер внесків казкарів. Учасниками творчої гру­пи були студенти Інституту глибинної пси­хології (Київ), що одержують спеціальність «практична психологія (психоаналіз)». Ство­рення казки відбулося в контексті проведе­ного нами семінару-тренінгу «Казка як інструмент особистісного росту».

Крім актуалізації спонтанного феноме­нологічного арт-простору (в попередній казці, створеній групою напередодні) групі було запропоновано створити про­блемно-центрований простір (скласти казку від імені деяких обраних учасника­ми ролей).

Учасники не просто складали казку, а грали родину, що складала казку. їхня спонтанність виявилася насамперед у ви­борі визначеності своїх «сімейних» ролей, а потім — узгоджувалася з цим споконвіч­ним вибором. Визначеність ролей уточню­валася у зв'язку з відкритими запитання­ми інших учасників, спрямованими на «прояснення гештальта»: скільки рольово­му образові років, як ця людина виглядає, чого хоче, ким працює.

КАЗКА ПСИХОАНАЛІТИКІВ

Автори:

Казкар 1 (ведучий грав роль дівчинки 13 років).

Казкарка 2 (грала роль її бабусі, психо-аналітика).

Казкарка 3 (грала роль матері).

Казкар 4 (наймолодший, грав роль Діда).

Казкарка 5 (грала роль батька).

Цикл 1. Жила-була дівчинка найрозум­ніша, найкрасивіша на всьому білому світі. У неї було чарівне плаття, чобітки й чарів­на помада (1). І були в неї бабуся, яка дуже любила свою онучку, і саме вона їй подару­вала всі ці чарівні речі, взявши з дівчинки слово честі не користуватися речами, поки не виповниться їй 15 років (2). І була в дівчинки мама, яка дуже любила свою дочку, й дозволяла їй робити все, що та хо­тіла: дарувала їй дорогі подарунки, й балу­вала свою доньку. (3). У дівчинки був бать­ко, а в батька теж батько, який жив багато років, багато на своєму віку побачив, діти відбилися від рук, а їхні діти — й зовсім його не слухали. Тому він перестав говорити. І всі родичі вирішили, що в нього маразм (4). І над усім цим був глава родини, який дуже любив своїх домочадців і терпів їх завжди, тому що він був дуже терплячим, щоправда до певних меж. Дозволяв свою дочку балу­вати бабусі, мамі й навіть дідусеві. І був ще в нього один чарівний предмет, про який ніхто не знав, але всі здогадувалися (5).

Цикл 2. Якось дівчинка вирішила знай­ти татів чарівний предмет і стала потихень­ку заглядати в шухляди батькового столу. В першій шухляді були географічні карти, в другому вирізки з газет, а третя шухляда була закрита на замок. Дочка зрозуміла, що там найголовніше й лежить (1). Бабуся по­мітила, чим займається її внучка, й поду­мала, що даремно заборонила користува­тися чарівними предметами до 15 років. І вирішила з нею поговорити й довідатися, чому їй так важливо знайти батьків чарів­ний предмет (2). Але втрутилася мама. Вона вважала, що в дочки досить багато речей, тому твердо сказала: «Батьковий чарівний предмет залиш у спокої!» й суво­ро погрозила пальцем (3). «Вони тоді так кричали, що, незважаючи на мій відклю­чений слуховой апарат, я почув лемент із сусідньої кімнати. З останніх сил я смик­нув за шнурок, на якому висів дзвіночок». Усі злякалися, подумали, що щось стало­ся, й збіглися в його кімнату (4). Оскільки тата в цей момент не було вдома, він був на роботі, займався корисними справами для родини, то збіглися до дідуся мама, бабуся й донька. Й побачили вони, що дідусь рап­том устав із ліжка й став швидко пересува­тися кімнатою без ціпка й без візка, і пере­став заговорюватися (5).

Цикл 3. А ціпок і коляску украли сусіди. Це були сусіди праворуч. У них було багато рудих тарганів, то був потрібний ціпок, щоб бити цих тарганів, тому що пальцями їх давити було гидко. А коляска їм була по­трібна, тому що в них була маленька дити­на (1). Тоді добра дівчинка віддала своєму дідусеві чарівні чобітки, й дідусь зміг швид­ко бігати й стрибати, і тоді дівчинка поба­чила, що це справді чарівні речі, але тому що вона швидко бігала й стрибала сама, чоботи їй і не потрібні були. Вона подума­ла, що їй не дуже потрібна й татова чарів­на річ; і вони поговорили з бабусею, і дівчинка переконала бабусю, що можна користуватися чарівними предметами (2). Далі сюжет розвивався просто як в Агати Крісті: як звичайно зранку зайшли до діду­ся в кімнату й побачили, що там нікого немає, при цьому чоботи стояли біля ліжка, вікно було відчинене (3). А сталося от що: дід, одягнувши чоботи, відчув приплив мо­лодої крові; він згадав, що на цю дату цього року (1917) була призначена таємна зустріч активістів 2-го Інтернаціоналу. Й він негайно поспішив взяти в ній участь. Вирішив іти таємно, через вікно. І, спіткнувшись об підвіконня, вивалився з чобіт (4). А в цей час дівчинка, скористав­шись дозволом своєї бабусі, вийшла на кух­ню й вирішила скористатися чарівним платтям. Вона його одягла, й відбулося не­сподіване: вона стала старшою на 10 років. Вона цього не помітила, тому що вона не бачила себе. Вона вийшла з квартири на вулицю — пішла, нікому не сказавши. А тато повернувся додому й виявив, що зник дідусь, і речі розкидані по будинку, сліди пошуків його чарівного предмета і зрозумів, що відбулося щось недобре з дочкою й бать­ком (5).

Цикл 4. Вихопивши чарівний предмет із шухляди столу, тато перевірив обойму й побіг вниз у парк, де між дерев сподівав­ся зустріти діда з дочкою й зловмисників, що їх обох викрали з метою отримати ви­куп (1). А дівчинка тим часом гуляла містом і побачила себе у вітрині магазина. На неї дивилася молода прекрасна жінка, й дівчинка зрозуміла, що це вона і є. У цей же самий момент вона побачила молодого чоловіка з дуже красивою милою по­смішкою. Вона закохалася (2). Мама повер­талася з роботи й почула під вікном стого­ни. Вона підійшла й побачила босого діду­ся, який лежав на землі й стогнав. Вона почала шукати ціпок, щоб забрати свекра знадвору (3). Тим часом дідусь розмірно розгойдувався на підтяжках і співав пісню: «В бою не здається наш гордий «Варяг»... Подеколи він божевільно лементував «Стріляйте, я все одно нічого не скажу!». А коли його спробували зняти, він судорож­но намагався вкусити комір сорочки, куди розвідники кладуть ампулу з отрутою, але отрута давно зіпсувалася (4). Все це відбу­валося на очах у тата й мами. Вони поба­чили, що дідусеві це подобається, й виріши­ли його не відволікати, не заважати його новому задоволенню. Скориставшись відсутністю бабусі й онучки, яка увесь час була в будинку, тому що мала домашнє ви­ховання бабусі, вони вирішили сісти на ки-лим-літак і полетіти в Лапландію на кілька днів (5).

Цикл 5. А дочка в цей час закохувалася вже в четвертого кавалера й думала, як би позбутися першого, другого й третього, які від неї не відставали й ходили навколо, за­туляючи сонце (1). Дівчинка згадала, що вся справа в її чарівному платті й зрозумі­ла, що зможе врегулювати цей процес. Тоді вона вирішила спробувати дію чарівної по­мади (2). Дістала дзеркальце, нафарбува­ла губи й перетворилася в страшне чудо­висько, волохатое й величезне. «Що роби­ти?» міркувала дівчинка, стоячи центрі міста перед вітриною магазина (3). А отру­та, що її випив дідусь, теж під дією часу ста­ла чарівною, і замість того щоб убивати ста­ла омолоджувати. Спритно підтягши на підтяжках, дід вивільнився з підвіконня й побіг шукати інтернет-кафе, щоб поздо­ровити всі соціалістичні народи з 7 жовтня (4). В цей час у Лапландії тато дістав свій чарівний предмет, що на той момент пере­творився в дзеркало, в якому він міг спос­терігати, що відбувалося з його донькою. І побачив чудо-юдо; зрозумів, що дочка ско­ристалася черговою бабусиною штуч­кою — й вирішив їй якось допомогти. Йому якось треба було добратися й передати дочці чарівний мозок. Тому він дістав свій чарівний мобільний телефон, подзвонив бабусі й попросив допомогти внучці, тобто передати чарівний мозок (5).

Цикл 6. Добре, сказала бабуся, я пере­дам, висилай. І тато послав додому з Лап­ландії найкращий мозок, який зміг там знайти. Але поки мозок доїхав із північної країни, то розморозився, і витік з посилки, й залишився у вигляді плям на дорозі, якою проходив поштовий вагон. А дочка одягла чарівні чобітки й пішла лякати пе­рехожих на Хрещатик (1). Завдяки цьому в бабусі з'явилося багато клієнтів із фобія­ми й травматичними стресами. Бабуся подзвонила внучці й сказала, що якщо стер­ти помаду, то вона знову перетвориться в дівчинку(2). Дівчинка такі зробила. Вона подзвонила своїм батькам і сказала, що вона їх дуже чекає. Коли вона стерла пома­ду, зняла плаття, і їй знову стало 13 років. Уже особливої цікавості до чарівних пред­метів у неї не було, зокрема, до татового (3). Тим часом дід знайшов сліди мозку на шпалах і пішов слідами — й сам не помітив, як опинився в Лапландії, де на вокзалі очі­кували поїзди «Лапландія — додому» його родичі, що достроково перервали свої від­пустки, щоб побачитися з внучкою (4). У дідуся насправді від отрути були галюци­нації, тому він відправився в Лапландію, де

вже не було його родичів (вони полетіли ра­ніше) , але тому що він давно хотів там побу­вати, то він був дуже щасливий (5).

Цикл 7. Усім було весело. Одна тільки дочка сумувала, тому що після дурної по­мади в неї не працювало чарівне плаття. А в чому було чарівництво чобітків, вона так і не зрозуміла (1). Тільки через багато років, коли вона сама стала старою-старезною, вона одягла чарівні чоботи знову й відчула себе молодою і зрозуміла, що ко­жен предмет відповідає своєму вікові (2).

Дочка стала дорослішать, подумала мама, і відчула себе щасливою (3). Дід організу­вав Лапландську компартію в 3051 році, прийняв туди Діда Мороза. Захопивши у Фінляндії склад із горілкою, залишився жити у світлому майбутньому Комунізму (4). Після повернення чарівний предмет знову поставили на колишнє місце і став він виконувати основну функцію. І усі в ро­дині залишалися щасливими й задоволе­ними ще довгі роки (5).

Образи, обрані для розігрування під час створення родиною казки, обиралися пе­реважно за подібністю або контрастом. Співпадали професія бабусі та Казкарки, яка її грала, дуже жіночна Казкарка (5) об­рала чоловічу роль, а ведучий — жіночу (контраст), молодший у групі Казкар (4) об­рав роль найстаршого, а ведучий, очевид­но, старший у групі, — наймолодшого пер­сонажа (контраст).

Психологічний зміст подібності з обра­ним персонажем —у підтвердженні самототожності, контрасту —у звертанні до певної комплементарної установки, що доповнює усвідомлену основну установ­ку особистості до цілісності (проблематика принципу компенсації в моделі особистості К.Юнга: анімус доповнює свідому жіночу установку, аніма — чоловічу, тінь — персо­ну).

Спрямований феноменологічний арт-простір дозволяє учасникам групи змоделювати власні особистісні обставини, що виявляють себе в сімейній реальності. Адже сімейний світ людини є багато в чо­му втіленням його внутрішнього світу — прямим, (людина свідомо створює сімей­ний космос згідно власного смаку) і обер­неним (так жінка неусвідомлено приваб­лює до себе саме тих чоловіків, що відпові­дають її внутрішній чоловічій інстанції).

Казка, створена зсередини обраних сімейних ролей, допомагає, по-перше, гли­бинному, екзистенціальному осмисленню особистістю своїх субособистостей, задач, що ставляться перед ними і паттернів їхнього прояву, по-друге, кращому особистісно-обгрунтованому розумінню й реаль­ним сімейним обставинам казкаря (внутріособистісних коренів значимих сімейних подій).

Висновки

Специфічною особливістю арт-простору казкотерапії нами визнана нерозгорнутість феноменологічного простору казки на фізичному плані.

Феноменологічний простір казкотерапії може бути індивідуальним (у випадку створення казкового тексту єдиним казка­рем) або спільним (у випадку групового казкотерапевтичного процесу).

Спільний феноменологічний простір казки буває цілісним (що замикається в гармонійну єдність), — або фрагмен­тарним (набір конфліктуючих підпросторів). Феноменологічний простір ство­рення спільної казки може виникати спонтанно або задаватися штучно — для казкотерапії, центрованої на певній про­блематиці.

В контексті нашого інтересу до пробле­матики сімейної терапії спільну казку складали реальні родини й симульо­вані. Смисл вибору учасником групового казкотерапевтичного процесу якоїсь сімейної ролі полягає в актуалізації зв'я­заних із сімейним модусом його існуван­ня паттернів (що впливають на індивіду­альне розташування й рух у спільному просторі).