З ВІРОЮ У КАЗКУ

З ВІРОЮ У КАЗКУ

Людство завжди зверталося до казки, хоча це й не називалося казкотерапією. Казка — чудова метафора для передачі інформації. Останнім часом я дедалі частіше у своїй практиці звертаюся саме до казок. Досвід показує, що казкотерапія виявляється ефективною в роботі не лише з дошкільнятами і молодшими школярами, але й з підлітками, старшокласниками. Навіть звичайне читання казок (особливо не народних) справляє неперевершений ефект і допомагає краще розібратися в собі, своїх стосунках з іншими, побороти життєві труднощі.

У корекції основну увагу звертаю на сімейну терапію, недопущення фактів ухиляння від школи, роз­виток самостійності та самодостатності дитини.

Під час занять з дітьми прагну, щоб у казках відбилися ті почуття, про які вони не хочуть згадувати, про які їм важко гово­рити. Отже, використання казок дає мені змогу непрямо звертатися до актуальних проблем, безпосереднє обговорення яких було б занадто важким для дітей. Пропо­ную вашій увазі одне із занять, які провод­жу з учнями молодших класів.

Мета: створити умови психологічного комфорту, сприяти творчому самовира­женню дитини, допомогти посісти своє місце, дати нагоду відчути себе єдиним цілим з оточенням.

ПСИХОЛОГІЧНА РОЗМИНКА

Ведучий. Психологи показали, що ефект психологічних вправ полягає у тому, що в дитини складається відчуття цільності, надійності власного тіла, покращується самосприймання, налагоджується актив­ність і самопочуття, формується позитив­на «Я»-концепція («Все буде добре зі мною в цьому великому і тривожному світі»).

Вправа «Казкова скринька»

 Ведучий. Добрий день, діти. Сьогодні ми з вами будемо малювати, гратися, слухати казку. На світі багато казок: сумних і весе­лих. Чарівниця казок принесла нам чарівну скриньку. В ній лежить паличка, яка допомо­же нам перенестися в казку. Згадайте своїх улюблених казкових героїв і розкажіть, які вони, чим вам подобаються, опишіть, які вони на вигляд (очі, зріст, волосся), що у вас з ними спільного. Отже, чарівна паличка допоможе нам перетворитися в улюблених казкових ге­роїв. Ти, Олю, будеш Попелюшкою, ти, Саш­ко,— Карлсоном, ти, Наталочко, — Сніговою Королевою...

Покажіть, як вони ходять, танцюють, сплять, сміються і бавляться.

Вправа «Ляльковий театр»

А зараз давайте уявимо, що ми в казко­вому ляльковому театрі з казки «Золотий ключик».

Ось сумний П'єро, вродлива Мальвіна, веселий Артемон, злий Карабас, бешкет­ник Буратіно (психолог здійснює «пере­творення» з допомогою чарівної палички). Доки Карабас спить під деревом, вирішили ляльки побавитися і стали гратися в ціка­ву гру. В яку гру ви хочете пограти? (Діти пропонують гру і бавляться.) Але ось Ка­рабас прокинувся, розсердився, кричить, батогом замахується. Всі ляльки злякали­ся, затремтіли, забилися в куток. Страшно! Наробив галасу Карабас і знову заснув під деревом.

Прийшов Буратіно і прив'язав Карабаса за довгу бороду до дерева, щоб не обра­жав маленьких ляльок. Ляльки обступили Барабаса і стали дражнити його, голосно закричали, розбіглися в різні боки і захова­лися Карабас розплутав бороду, подивився навкруги — а нікого немає.

Вправа «Пестощі»

Діти передають по колу м'яку іграшку і, взявши в руки, гладять її, приголублюють і кажуть ніжні слова. (Сонечко, ластівка, ягідка, зірочка, котик, яке ти пухнастеньке, солоденьке, гарнесеньке, манюня, ріднесеньке, золотко, дружочок.)

Казка «Ластів'ятко»

Мета: виявити ступінь залежності ди­тини від одного з батьків або обох разом. Прекрасно ілюструє сімейний статус ди­тини, відчуття її захищеності.

У гніздечку на дереві спали пташки: тато, мама і маленьке пташеня. Раптом налетів сильний вітер, гілка зламалася, і гніздечко впало вниз: всі опинилися на землі. Тато полетів і сів на одну гілку, мама — на іншу. А що ж сталося з пта­шенятком?

Типові нормальні відповіді: «Він теж полетить і сяде на якусь гілку»: «Він по­летить до мами, бо злякався»; «Полетить до тата, бо він сильніший»; «Буде кликати на допомогу»; «Йому допоможуть батьки піднятися на гілочку».

Типові патологічні відповіді: «Помре підчас падіння»; «Помре від голоду»; «Про нього всі забудуть».

Казка « Річниця весілля батьків»

Мета: зрозуміти, чи не відчуває дитина себе зайвою для батьків, чи не ревнує їх, чи достатньо їй уваги з боку батьків.

Святкується річниця весілля батьків. Мама і тато дуже люблять один одного і хочуть весело відзначити цю подію, за­просити друзів і родичів. Під час свята ди­тина встає і одна іде в садок. Що сталося, чому вона пішла?

 Типові нормальні відповіді: «Пішла за квітами для мами»; «Пішла трохи погу­ляти»; «З дорослими нецікаво» «дорослі почали докучати зауваженнями».

Типові патологічні відповіді: «Пішла, бо розізлилася»; «Вона була там зайвою і нікому не потрібна, ніхто не звертав на неї уваги»; «Хоче бути сама».

Казка «Страх» (замасковане пряме за­питання)

Один хлопчик (дівчинка) каже собі тихо-тихо: «Як страшно! Чого він (вона) боїться?

Типові нормальні відповіді: «Погано пово­дився і тепер боїться покарання»; «Одержав погану оцінку»; «Розбив чашку»; «Порвав куртку і боїться, що мама лаятиме»; «Боїться вовка, собаки, злодіїв...».

Патологічні відповіді: (за яких треба просити дитину детально пояснити страх, можна ставити  допоміжні запитання) «Боїться, що його вкрадуть, уб'ють, вда­рять ножем, потвора з'їсть». Всі патологічні відповіді можуть мати прихований підтекст і свідчити не тільки про страх за батьків, але й про страх перед батьками, уособ­ленням яких можуть бути різні фантастичні істоти.

Казка «Новина»

Як і казка про страх, цей текст дається для виявлення у дитини відчуття невиправ­даної тривоги чи страху, а також таємних бажань, очікувань.

Один хлопчик повертається з прогулян­ки, і мама говорить:

«Нарешті ти прийшов. У мене є для тебе новина»

Яку новину хоче повідомити йому мама?

Нормальні відповіді: «Прийдуть гості»; «Народився брат».

Патологічні відповіді: «Хтось помер у сім'ї»; «Мама більше нікуди не відпус­тить»; «Мама накричить і заборонить гу­ляти, зустрічатися з кимось».

Казка «Спонтанне малювання»

Діти сідають колом і слухають казку «Як жабеня перетворилося на принца Елвіна». (Фрида М. Книга для тебя.— М.: Акс-прес, 1994.)

Колись давно була собі прекрасна Принце­са. Одного разу пішла вона погуляти в чудовий казковий ліс. Ішла вона по стежині і раптом спіткнулася, ніби за камінь.

Але камінь ворухнувся, підстрибнув і ска­зав: «Ох! Навіщо ти мене вдарила?»

Можеш уявити, як вона здивувалася, коли почула, що камінь заговорив?

Вона озирнулася і запитала: «Хто це сказав?» А камінь, який насправді був Жабе­ням, відповів: «Це я, ти вдарила мене, і мені боляче». «Ох, вибач, будь ласка», — сказала Принцеса, а про себе подумала: «Оце цікаво, адже жаби не вміють розмовляти!» Тоді Жабеня промовило: «Насправді я красивий юнак, але мене зачарували. Ти, Принцесо, мо­жеш мені допомогти. Якщо візьмеш мене на руки і поцілуєш, то я знову стану Принцом. Тоді ми з тобою потоваришуємо і будемо разом гуляти.» Почуваючись ніяково (хто стане цілувати жабу?), Принцеса погодилась. Взагалі нічого поганого немає в тому, щоб бути жабами. Вони сидять на листках лілій, ловлять мух і плавають стільки, скільки їм хочеться. Але хоч там як, це Жабеня хотіло знову стати Принцом. Тому Принцеса взяла його на руки, при цьому скорчивши незадоволену гримасу.

Ти знаєш, що таке «невдоволена гримаса» ? Спробуй зробити це перед дзеркалом.

Саме так і зробила Принцеса. Вона скри­вила обличчя і рот, але, на щастя, це тривало недовго — тому що вона була прекрасною Принцесою. Звичайно, вона дуже ризикува­ла. Адже, якщо Жабеня могло перетвори­тися від поцілунку на людину, то вона могла перетворитися на Жабу. Але вона виріши­ла ризикнути. Заплющила очі і... поцілувала його! Тут жаб'яча шкіра спала і Жабеня пе­ретворилося на чарівного Принца. Принц був прекрасний. Вони гуляли, розмовляли і чудово проводили час. За деякий час вони добре взна­ли одне одного і одружилися.

Що сталося потім, я не знаю. Але я хочу сказати, що люди, коли уже не чинять опір з будь-якого приводу (як це відбувається зараз, коли тобі наказують іти до ванни). У кімнаті мама або тато починають тебе повчати, якщо ти вчишся не так швидко, як їм того хочеть­ся, говорять тобі різні речі, від яких дедалі більше відчуваєш себе невмілим жабеням. Ти забуваєш, яким ти був раніше. Ось де відбувається чаклунство — у тобі самому. Ти говориш собі: «Від мене — самі клопо­ти, я нічого не вмію робити правильно. Я не можу нікого порадувати. Мене ніхто не любить. Вони всі — Принци, а я просто нерозумне маленьке Жабеня. Дуже погано бути Жабеням або Гидким Каченям, коли всі навколо — Принци і Принцеси (або такими здаються) «. Тобі стає сумно, у тебе з'являються жаб'ячі думки: «Я, Жабеня, мене ніхто не приголубить, я знаю! Я зму­шу їх повірити у те, що я Принц! Я введу їх в оману. Я буду вдавати з себе найваж­ливішого (знаючи, що я не такий). Я буду робити вигляд, що я найкращий. Тоді на мене звертатимуть увагу. Нехай я буду одержувати «Мурах», а не похвалу, з цим нічого не вдієш, адже я Жабеня.

Я хочу трішки розповісти тобі про те, як позбутися жаб'ячих відчуттів. Адже ти Принц, такий, яким ти народився. Отже, немає значення, скільки помилок ти зро­бив чи як швидко ти вчишся, — ти однак молодець! Ти єдиний і неповторний, і ти можеш думати! Ти — Принц, викидай геть жаб'ячі думки! Думаю, що коли вони у тебе з'являться, ти обов'язково повинен пого­ворити з татом, мамою, братом, сестрою, бабусею і дідусем або іншою людиною, яка тебе любить. А вони насправді тебе люб­лять. Розмовляючи з ними, ти позбудешся бридких жаб'ячих думок. А ще краще — чи­мось зайнятися. Бігай, стрибай, катайся, танцюй, плавай... Навіщо почуватися Жа­беням, якщо це зовсім не обов'язково? Ти можеш бути Принцом, якщо робитимеш те, що роблять принци. Почни просто за­раз. Подумай, чи можеш ти розповісти мені про ті речі, які тебе турбують. Розкажи — і одразу стане легше. А тепер подумай про щось приємне.                                                                           Після читання казки, дітям пропонується намалювати фарбами малюнок (довільний). Метою цього етапу може бути допомога в зрушенні з символічного рівня на конкрет­ний і з підсвідомого на свідомий за рахунок заохочення дітей повторно пережити ми­нулі події, які були заблоковані і перешкод­жали особистісному зростанню.

Ведучий допомагає учасникам групи ус­відомити свої справжні переживання, розкрити свої перспективи у процесі обгово­рення малюнків. Дітям пропонують тільки запитання на розуміння і уточнення. Чий це малюнок? Що ти намалював? А це що? Що сподобалося, не сподобалося в казці? Яке місце в казці особливо запам'яталося? Важко чи легко було малювати? Малюнки не порівнюють, підсумки за малюнками не підбивають.

Казка «Поганий сон» (контроль за по­передніми казками)

Мета: виявити, чи вказує невротична відповідь на стан тривожності, ідентичний вже вираженому, в прямому чи переносно­му значенні, в попередніх казках.

Нормальні відповіді: «Я не знаю»; «На­снився поганий сон».

Невротичні відповіді: «Мама (тато) по­мерла»; «Йому наснилося, що прийшли його забрати і кинути в лісі».

Рекомендується ставитися до отриманих результатів з певною мірою наближеності і враховувати результати інших методик.

ПСИХОЛОГІЧНІ ІГРИ-ВПРАВИ

Це — тренінг поведінки, де закріплю­ються позитивні зміни, одержані на попе­редніх етапах. Його мета — корекція нега­тивного образу «Я», зняття стурбованості, невпевненості в собі. Тут використовують­ся ігри-вправи, спрямовані на гармонізацію і розвиток здорової «Я»- концепції.

Вправа «Чарівні дзеркала»

У першому дзеркалі намалюй себе ма­леньким і наляканим, а у другому — вели­ким і веселим, в третьому — щасливим. Яка людина краща? На кого ти більше схожий? В яке дзеркало ти найчастіше дивиться?

Вправа «Принц і Принцеса»                                                                                                 Діти стоять колом, а в центр ставиться стілець і оголошується, що це трон. Хто сьогодні буде Принцом (Принцесою) ? Ди­тина за бажанням сідає на трон, а решта дітей приділяють йому увагу: кажуть щось хороше.

Вправа «Чарівна каблучка»

Ось каблучка з казкової скриньки — і не проста каблучка, а чарівна. Якщо надіти її на мізинець, станеш маленьким-маленьким. Це твоє минуле. Якщо надіти її на середній палець, то залишишся самим собою. Це твоє те­перішнє, якщо надіти каблучку на вказівний палець, станеш великим, сильним і красивим. Це твоє майбутнє. А хто хоче помандрувати у часі? Якщо дитина обирає «минуле», вона сідає навпри­сядки або згортається клубочком, а решта дітей голублять, гойдають, її, заколихують. Якщо дитина обирає «тепе­рішній час», то їй пропону­ють оцінити те, що з нею відбувається, за допомогою жесту («у моєму житті все га­разд» — великий палець вгору, «в моєму жит­ті не все гаразд» — великий палець вниз).

Якщо дитина обирає майбутнє, то заплю­щує очі і фантазує, що цікаве і захопливе станеться в її житті.

Діти завершують заняття вправою «По­бажання».