ПРОФІЛАКТИКА ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ДИТИНИ У СІМ'Ї

ПРОФІЛАКТИКА ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ДИТИНИ У СІМ'Ї

Батьки запитують себе: «Кого ми хочемо виховати?» і розмірковують над засобами виховання. Чи відповідають бажання батьків можливостям та здібностям їхньої дитини? Знання психологічних особливостей та законів розвитку дитини допоможуть легше долати складні ситуації. Саме тому на сьогоднішній день актуальна психологічна просвіта батьків.

Мета: підвищувати загальний рівень психологічної культури батьків; допомогти батькам знайти шляхи для правильного виховання своєї дитини.

Важливим для психічного здоров'я ди­тини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.

Найбільшою складністю для батьків є ува­га до дитини. Одна з поширених помилок — невміння батьків враховувати вікові зміни у психіці дитини. Така інертність батьків викликає в дітей різні форми негативізму, який виявляється у підлітковому віці.

Батьки намагаються стримати ак­тивність, самостійність підлітка, часто в авторитарній формі висловлюють думки про його друзів, інтереси, намагаються по-своєму планувати дозвілля дитини. Зако­номірно, що недовіра, неувага до життя підлітка призведуть до розриву між дітьми та батьками. Психологічні дослідження свідчать, що діти 11—14 років добре засвої­ли модель спілкування з дорослими: вони знають, як уникнути конфлікту, зробити вигляд слухняної дитини. Дорослий, яко­му вистачає формальності слухняної дити­ни, не має у неї авторитету, бо не знайшов дороги до серця дитини.

Як батьки, так і вчителі, часто зустріча­ються з проблемою визначення дитині пев­ного покарання. Якщо для учня 2 класу на­каз означає негайне його виконання, то підліток на загрози відповідає впертістю. Формувати навички охайності, організова­ності, любові до праці не можна криками, сварками. Відповідна реакція дитини по­винна бути для батьків певним сигналом того, що дитина ці накази не сприймає. Ви­магати від дитини можна тільки те, що ста­ло її звичкою, а звичка виховується, як на­слідок доброго ставлення дитини до наказів.

Зрозуміло, що для батьків дітей підлітко­вого віку, проблема покарань стає пробле­мою зміни ставлення до дитини, перегля­дом звичних форм контактів, проблемою формування діалогу з дитиною, звертання до неї, як до дорослої.

Діти живуть не тільки у добрих стосун­ках з дорослими, а й у стосунках із норма­ми, які склались у класі чи групі, де дити­на спілкується з ровесниками. Загалом світ дитячих норм сильніший за світ дорос­лих норм. Батьки переконані, що покаран­ня дитини за порушення моральних норм піде їй на користь, але результат буде зворотнім, якщо не враховувати, за яки­ми законами живе дитяча група, й які склалися в неї уявлення. Бать­кам потрібно намагатися зрозуміти найважливіші для дітей сфери жит­тя, найактуальніші їхні потреби.

До типових помилок у вихованні на­лежить неврахування батьками від­мінностей темпераментів (свого й дити­ни). Наприклад, якщо дитина перейня­ла повільний темперамент батька, то для рухливої, швидкої матері — це дже­рело постійного подразнення.

Побутує думка, що все в дитині від природи, і є діти від народження злі, ліниві. Думка про генетичну визна­ченість характеру дитини небезпеч­на тим, що знімає у батьків відпові­дальність за виховання.

Найблагодатнішим для взаємин дитини з батьками є такий стиль спілкування, коли батьки:

• не примушують, а звертаються з проханням:

• не критикують поведінку дітей, а обговорюють її з ними;

• задовольняють найголовнішу по­требу дітей — потребу в любові.

Як це не сумно, але лише деякі діти впевнені в батьківській любові та в бе­зумовній турботі про них. Дивно, хіба не всі батьки люблять своїх дітей? Звідки ж таке протиріччя? Дуже час­то батьки не вміють донести любов до серця дитини.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви маєте не тільки знайти особливий шлях до її серця, а й навчитися вияв­ляти свою любов. Діти по різному відчувають любов.

П'ять основних способів вияву любові:

• дотик;

• слова;

• час, який приділяється;

• подарунки;

• допомога.

Задовольнити потребу дитини в любові не так просто, як може зда­ватися на перший погляд, особливо, якщо ви виховуєте підлітка.

МЕМОРАНДУМ ВІД ВАШОЇ ДИТИНИ

• Будьте такими, яким ви прагне­те виховати мене, й тоді ви будете для мене справжнім взірцем.

• Не нав'язуйте мені власних принципів, краще власним прикладом доведіть їхню життєву цінність.

• Попри метушливу буденність, клопоти й негаразди, не забувайте приділяти мені увагу й тепло, а я, стану дорослим і так само дбатиму про вас.

• Не треба надмірно критикувати мене. Повірте в мої сили, здібності — і я впораю­ся з будь-яким завданням, подолаю труд­нощі й стану кращим.

• Сприймайте й любіть мене таким, яким я є, й серце моє завжди буде відкрите для вас.

• У спілкуванні зі мною не одягайте мас­ку, не грайте якусь роль, — і наші стосунки будуть щирі й безпосередні.

• Не застосовуйте до мене силу: жор­стокість нікого не зробила кращим.

• Не треба моралізувати з будь-якого приводу. Давайте проаналізуємо ситуацію, подумаємо, як краще розв'язати або уник­нути її надалі, й я не робитиму таких по­милок.

• Довіряйте мені, й я стану вашою опо­рою, вашим помічником.

• Не треба виконувати усі мої забаган­ки. Деколи я тільки перевіряю вас, адже людина духовна завжди відрізняється ро­зумними потребами.

• Не намагайтеся все робити за мене. Не бійтеся моєї самостійності, тільки тоді я виросту відповідальним і самостійним.

• Будьте завжди поряд, будьте моїми справжніми друзями, любіть мене й один одного, будьте справедливі, це буде умовою мого щасливого дитинства й юності та вашої спокійної старості.

АНКЕТА

Сподіваючись на співпрацю з Вами, просимо дати «батьківську» інформацію про Вашу дитину

Ваше прізвище, ім'я, по батькові

1. Які, на Ваш погляд, здібності відкрилися у Вашої дитини в процесі навчання? У чому вони виявляються?

2. Чим цікавиться Ваша дитина?

3. Чому Ваша дитина віддає перевагу, займа­ючись вдома?

4. Чи звертається дитина по допомогу, вико­нуючи домашнє завдання? Якщо так, то до кого частіше?

5. На Вашу думку, обсяг домашніх завдань . (потрібне підкреслити):

• великий, і дитина з ним на справляється;

• посильний для виконання;

• невеликий і може бути збільшений.

6. До якого класу, на Вашу думку, батьки по­винні контролювати виконання домашнього зав­дання?

7. За роки навчання у Вас уже склалася дум­ка, наскільки Ваша дитина адаптувалася до на­вчальної діяльності, тому Ви можете сказати: любить вона читати?

8. Чи встигає виконувати домашнє завдан­ня? \

9. Чи справляється дитина з домашнім зав­данням?

10. Чи уважна дитина під час занять?

11. Наскільки активна дитина в обговорен­нях, що відбуваються під час занять? Вона про­сить слова чи відповідає тільки тоді, коли її вик­ликають?

12. Чи вміє дитина слухати?

13. Які стосунки у Вашої дитини з однолітка­ми? (Має друзів; є труднощі у стосунках з това­ришами; переважно завжди одна.)

14. Чи є у Вас потреба в співпраці з учителя­ми? У чому? Чого конкретно Ви потребуєте?

15. Чи складаються у Вас стосунки співпраці з учителем?

16. Який рівень власної організованості у Ва­шої дитини:

• вона все робить без нагадувань і вчасно;

• іноді потрібно нагадувати й контролювати;

• без нагадувань вона ніколи нічого не зро­бить.

17. Наскільки, на Вашу думку, шкільні оцін­ки відповідають здібностям дитини?

18. Що Ви чекаєте від співпраці з учителями, в чому?

19. Що Ви робите вдома, щоб інтерес до на­вчання Вашої дитини не пропав?

ПЕРЕБУДОВА ОРГАНІЗМУ І ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ШКОЛЯРА МОЛОДШОГО ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ (5 клас)

Важливість проблеми наступності між початковою й середньою ланкою визна­чається низкою специфічних проблем, що потребують особливої уваги. З переходом у 5-ті класи в школярів починається складний етап адаптації, пов'язаний зі змінами в ор­ганізації навчання, зі зміною його форм і ме­тодів, режиму навчального дня, збільшенням навантаження тощо. До того ж, складність цього періоду зумовлена, насамперед, сукуп­ністю психофізіологічних та особистісних змін, які відбуваються у внутрішньому світі дітей на межі 3—4-х і 5-х класів.

Найбільш яскравою особливістю стану організму початку періоду статевого дозрі­вання є зниження працездатності й підвищена стомлюваність. Це нега­тивно позначається на навчальному про­цесі. Як відзначає М.Антропова, у віці 10— 13 років у школярів спостерігається най­менший приріст якісних показників робо­ти і практично відсутнє наростання показника, що характеризує ступінь дифе­ренціювання умовних подразників. Більше того, у цей період працездатність школярів нижча порівняно не тільки з наступними, але навіть і з попередніми класами. Лише після 13—14 років (у хлопчиків трохи пізніше) всі ці показники поліпшуються.

Відповідно до спостережень А.Краковського, всі основні порушення дисципліни, прояву негативізму, невмотивовані вчинки тощо мають місце в другій половині на­вчального дня; у цей час підлітки наймен­ше піддаються впливам педагогічного ха­рактеру, часом дають неадекватні реакції. Усе це обумовлюється підвищеною стомлю­ваністю молодших підлітків.

Необхідно також відзначити підвищену дратівливість підлітків. Справа в тому, що на цьому етапі виникає невелике, «фізіологічне» посилення функцій щитовидної залози. Крім впливу на ріст тіла й обмін речовин гормон щитовидної залози збуджує ЦНС. Звідси й підвищена дратівливість, та емоційна лабільність молодших підлітків. І якщо підлітки старшого віку потребують насампе­ред правильної своєчасної організації їх діяльності, а порушення дисципліни часті­ше пов'язані з тим, що їх надмірна енергія не знаходить правильного виходу, то молодші підлітки потребують правильної організації об'єму їх діяльності, пом'якшеного режиму, запобігання пере навантаження; порушення ними дисципліни пов'язане з підвищеною втомлюваністю і дратівливістю.

Розвиток ознак статевого дозрівання обумовлений підвищенням активності ста­тевих залоз — починається перший період статевого дозрівання, а це в свою чергу не­гативно впливає на пізнавальну діяльність дітей. Так, п'ятикласники повільно чита­ють, пишуть, їм потрібно більше години на вирішення логічних задач, дещо знижуєть­ся обсяг пам'яті, уваги.

Таким чином, перехід від дитинства до підліткового віку характеризується проявом своєрідної мотиваційної кризи, викликаної зміною соціальної ситуації розвитку і зміною змісту внутрішньої позиції учня. Переживання школярів, пов'язані з таки­ми змінами, далеко не завжди усвідомлю­ються ними, часто вони навіть не можуть сформулювати свої труднощі, проблеми, запитання. У результаті виникає психоло­гічна незахищеність перед новим етапом розвитку, а звідси й підвищена три­вожність.

Невдоволення собою, стосунками з інши­ми може стати стимулом до розвитку само­виховання, а може й негативно позначити­ся на характері самоповаги, стати пере­шкодою повноцінного формування особис­тості. Це залежить від того, наскільки успішно буде пройдений етап переходу від дитинства до отроцтва.

Діти, що вступають у підлітковий вік, сензитивні до виникнення в них пізнавальних інтересів. Відсутність активних інтересів не є віковою особливістю. Це зв'язано з якимись недоліками в організації й змісті навчальної роботи в початковій школі й у 5 класі.

Саме на початку підліткового віку діти є сензитивними до переходу в навчальній діяльності на новий, більш високий рівень, коли для підлітка розкривається зміст на­вчальної діяльності як діяльності з само­освіти й самовдосконалення. Перехід від молодшого шкільного до підліткового віку — перехід до нової, більш високої фор­ми навчальної діяльності й нового ставлен­ня до навчання, що здобуває в цей період особистісний зміст.

З усього сказаного, видно, що підлітки молодшого віку мають потребу в пра­вильній організації обсягу їхньої діяльності, в запобіганні різних перевантажень.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

1. Постійно зміцнюйте в дитини впев­неність у собі, у власних силах.

2. Заохочуйте в дитини ініціативу.

3. Не перехвалюйте дитину, але й не за­бувайте заохочувати її, коли вона цього за­слуговує. Пам'ятайте, що похвала так само, як і покарання, повинна бути співмірна з вчинком.

4. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (тією, якою вона була вчора, й, можливо, буде зав­тра).

5. Не оберігайте свою дитину від повсяк­денних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але й не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина ви­конує доступні їй завдання й одержує за­доволення від зробленого.

6. Уникайте крайностей: не можна доз­воляти дитині робити все, що їй захочеть­ся, але не можна й усе забороняти, чітко вирішіть для себе, що можна й що не мож­на, погодьте це з усіма членами родини.

7. Приділяйте дитині досить уваги, не­хай вона ніколи не почуває себе забутою. Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте й приймає­те її. Не соромтеся зайвий раз її приголуби­ти, пожаліти. Нехай вона бачить, що по­трібна й важлива для вас!